Наодинці у Бразилії

Досвід соло-подорожі однієї дівчини та кілька порад мандрівникам.

Hanna Arhirova 10 Грудня, 2023

Що перше спадає вам на думку, коли ви думаєте про Бразилію? Карнавал, футбол чи небезпека? Якраз про останню згадували всі мої співрозмовники, коли я розповідала їм про свої плани відвідати Бразилію. Сама ж я її не боялася, бо вже звикла, що на відстані невідоме здається страшнішим, ніж є насправді. Мені кортіло дізнатися все самій, але я ввічливо вислуховувала поради, штибу «навіть Nike для них — це бренд класу “люкс”, тож не провокуй», «не виходь на вулицю наодинці» чи «носи лише старий та потертий одяг».

Якою виявилася реальність?

Майже у кожного бразилійця з великого міста, якого я зустріла, є історія про те, як його пограбували. Зазвичай це відбувалося вночі або під ранок. І ще ніколи я не бачила, щоби люди так спокійно розповідали про пограбування. За їхніми словами, це відбувається за однаковим сценарієм: до тебе підходить людина, показує ніж, наприклад, ти їй віддаєш телефон чи інші цінні речі, і ви розходитеся.

«Ми просто звикли жити з цим», — чула я однакову відповідь від різних людей. Їхня спокійна манера говорити про небезпеку надає їй відтінок буденності. Отже, є правила, які допомагають з цим співіснувати.

Ти не тримаєш телефон у руках на вулиці. Ніколи.

Я знала про це правило. Це було одне з перших, які я вивчила, але не застосувала на практиці. Діло було у Ріо-де-Жанейро. Про небезпеку та красу цього міста мені не сказав хіба що лінивий. Тому я поселилася у найбезпечнішому районі. Навколо одні ресторани, кав’ярні та магазини одягу.

Я поверталася до хостела, коли раптом помітила банду досить юних хлопців, які йшли мені назустріч. Я усвідомила, що навколо нас немає нікого, хоча ще кілька хвилин тому вулиця була досить оживленою. Я не встигла заховати телефон до сумки, як один з хлопців спробував його вирвати у мене з рук. Він був настільки близько, що я відчула його чіпкі руки. Але його спроба виявилася марною. Я дівчина, яка подорожує одна, це означає, що я завжди думаю про безпеку. Особливо ввечері, особливо у Бразилії, а тим більше у Ріо. Мені вдалося втекти, я швидко зреагувала та побігла вперед. Телефон лишився у мене, а я навіть не злякалася, бо була готова, що це може статися у будь-який момент.

Ти не пересуваєшся пішки вночі (ні наодинці, ні у компактних компаніях).

Якось з групою молоді у Куритибі (столиці штату Парана) ми вийшли пізно ввечері із закладу. Я відразу запропонувала: «А ходімо пішки додому, хочеться вдихнути глибше цю прекрасну літню ніч» (аж смішно тепер зі своєї наївності). У відповідь я отримала коротке: «Тут вночі по вулицях не ходять, ми вже замовили убер».

… а якщо ти дівчина, не варто робити цього вже після того, як сяде сонце.

Залежить від міста та від штату, але якщо ти одна, коли вечоріє, бажано бути у безпечному місці. Це не означає, що тебе одразу «заріжуть», якщо ти вийдеш на вулицю, але присутність небезпеки відчувається завжди. Особливо у великих містах на вулиці ввечері є багато людей у неадекватному стані, вони можуть голосно кричати та приставати до тебе. З одного боку, миттєвої загрози від них не відчуваєш, вони можуть навіть не звернути увагу на тебе. З іншого боку, ти не можеш передбачити їхню реакцію.

Так, наприклад, одного разу мене тримала за руку охоронниця одного закладу, вона не давала мені відійти ні на крок якраз тому, що поряд чоловік (найімовірніше під дією наркотиків) був у дуже збудженому стані та голосив на майданчику перед закладом. А коли нарешті приїхав убер, довелося провернути справжню спецоперацію, щоби я не перетнулася з ним дорогою до машини.

І загалом помічаєш, що вулиці ввечері миттєво стають порожніми. Якщо місцеві уникають вечірні прогулянки своїми містами, ти як турист тим паче мусиш до цього дослухатися.

Читайте також: Сім міст у Бразилії, які варто відвідати

Ти маєш звикнути до бразильської природи перш ніж з нею активно взаємодіяти

І все починається ще на етапі підготовки до подорожі. Я зробила дві вакцини, одна з яких дуже рекомендована (але не обов’язкова), якщо збираєшся до Бразилії — від жовтої лихоманки. Робила я щеплення в Іспанії, де є департамент, що підпорядковується їхньому МОЗ та займається підготовкою мандрівників до подорожей в інші країни. Вони навіть мають класифікацію мандрівників, я підпадаю у категорію «з наплічником». І з огляду на це мені окрім вакцини від жовтої лихоманки та червневого тифу виписали рецепт на таблетки від малярії та наполегливо порекомендували зробити щеплення від Гепатиту А. Щодо таблеток, то ними варто запасатися, якщо збираєшся у джунглі Амазонки (на північ).

Якщо є алергічні реакції на укуси комах, то треба завчасно потурбуватися про свою безпеку та запастися необхідними ліками. У мене ніколи не було з цим проблем, але навіть моє тіло активно реагувало на укуси невідомих мені комах, коли я вперше потрапила у бразильську дику природу. Було цікаво розглядати великі червоні плями, які хаотично вкривали мої ноги.

Коли я побачила, що в мене тече кров від укусу мухи, то не на жарт налякалася (більше, ніж від спроби пограбування), але місцеві мене заспокоїли, що у цьому немає небезпеки. І дійсно, через кілька днів все пройшло.

На власному досвіді довелося також дізнатися про силу та мінливість Атлантичного океану. Ще ніколи я не бачила його таким красивим. Прозора бірюзова вода та гаряче повітря просто не лишили мені вибору. Я пішла плавати. На пляжі та у воді було дуже багато людей. Ніщо не передбачало небезпеки, коли раптом хвилі стали втричі вищі, ніж я. Досі згадую відчуття жаху, коли обернулася у воді та побачила найвищу хвилю у своєму житті. А потім другу. Третю. І нарешті берег. Просто запам’ятайте: треба пірнати проти течії та під хвилю. Бо мене паралізував страх, я про це забула, хоча і мобілізувалася вже під водою.

Читайте також: Доломіти наодинці, як я прожила три дні у гірській хатинці в Альпах

Отже, з безпекової точки зору подорож Бразилією суттєво відрізняється від мандрівки Європою. Ти буквально бачиш та відчуваєш бідність навколо, коли їдеш в таксі, а на світлофорі до тебе у вікно зазирає безхатько, коли розумієш, що не можеш наближатися наодинці до фавел, коли прибуваєш пізно на автостанцію, а там люди масово облаштували свої тимчасові помешкання (це не порівняти ні з Римом, ні тим паче з Україною), коли розумієш, що тебе можуть обікрасти у будь-який момент люди, які роблять це, щоби вижити. Зізнаюся, що відчула суттєве полегшення, коли вперше вийшла на прогулянку в Буенос-Айресі. Ні у Сан-Паулу, ні у Куритибі, ні в Ріо я не почувалася настільки розслабленою.

Водночас все не так погано, як здається на відстані. Наприклад, у маленьких містах ти почуваєшся безпечно, а у великих просто треба знати, як себе поводити. Як дівчина я мусила керуватися тими самими правилами, що в будь-якій іншій мандрівці. Бразилія з цієї точки зору не несла для мене додаткової загрози.

Я не ходила у потертому одязі та пройшла кілометри у своїх кросівках Nike. Знімала готівку в банкоматах та міняла гроші в обміннику. Я жива, здорова, у мене нічого не вкрали.

І найважливіше — я зустріла купу прекрасних людей! І вже вирішила, що хочу повернутися до цієї країни, щоби дослідити її ґрунтовніше. Майже місяць у Бразилії змінив моє сприйняття дороги та якими можуть бути подорожі. Якщо коротко, маю таке відчуття, неначе розблокувала новий рівень в авантюрі, що зветься «життя у дорозі».

Досліджувати не завжди легко, але хіба це має зупиняти того, хто справді хоче пізнати?

Читайте також: Чому варто хоча б раз у житті вирушити у соло-подорож

Наодинці у Бразилії

Вас може зацікавити: