Три дні на Лікійській стежці, або як дві дівчини вперше пішли у похід за кордоном

Hanna Arhirova 25 Липня, 2021

Лікійська стежка на власному досвіді: розповідаю, як самостійно піти у похід за кордоном, обрати маршрут, де шукати карту, скільки це коштує, які правила перетину кордону, та наскільки такий похід взагалі безпечний, якщо вас двоє і ви – дівчата.

Я добре пам’ятаю мить, коли під час однієї з розмов з подругою на кухні, вирішила, що мушу потрапити на унікальний маршрут, зітканий з гір та Середземного моря, — Лікійську стежку. Це було близько двох років тому. А коли так довго про щось мрієш, то в якийсь момент фантазія перетворюється на план.

Зараз я розумію, що перепон було достатньо. Почнімо з того, що у походах я абсолютний початківець, два роки тому я не мала ні спорядження, ні уявлення, як можу забезпечити собі існування у лісі, де немає людей поблизу. Я мала пристойний досвід соло-мандрів, але це завжди було у межах цивілізації.

Коли у квітні цього року я випадково натрапила на дешеві квитки до Туреччини, то зрозуміла, що готова. Виявляється, що за два роки я умудрилися не лише зібрати необхідне спорядження, а й якийсь таки досвід. Людський мозок – дивовижний, весь час я підсвідомо готувалася до цієї мандрівки: розпитувала у людей про можливі складнощі, моніторила спорядження на туристичних барахолках, а влітку минулого року вибирала такий тип відпочинку, де можна було приготувати їжу з портативним пальником та газом.

Зрештою, мені дуже пощастило, що подруга мене підтримала у цій затії і погодилася пройти разом частинку Лікійки.

Ми потрапили у справжню машину часу. Якось так я почувалася, коли ми долали кілометри на маршруті, проходили міста й села, доходили до них давніми дорогами, крізь міста-привиди та середземноморські скелі. Коли ти високо у горах та шукаєш прихистку від сонця під оливковим деревом, то складно взагалі згадати, який зараз рік. Ти просто вдивляєшся у морську блакить і крокуєш далі, а потім непомітно для себе вже проходиш через будинки, які комусь належать. Люди радіють тобі, вітаються, пропонують воду. Як на мене, кращої формули для справжніх мандрів і дослідження незвіданих територій знайти складно.

Що таке Лікійська стежка, і звідки вона взялася?

Лікійська стежка (турецькою Likya Yolu) – це маршрут, протяжністю 540 км, який розрахований на 29 днів хайкінгу. Він розташований на півдні Туреччини і тягнеться з Фетхіє до Анталії (Geyikbayiri, якщо дуже точно). Західна частина стежки починається у Фетхіє, а східна — в Анталії. Серед українців нині це дуже популярний маршрут, він приваблює своє доступністю, мальовничістю, а також поєднанням гір та моря.

Ми потрапили на маршрут під час суворого локдауну в Туреччині у травні. Але на туристів ці правила не розповсюджувалися. Тож очікували, що трафік на стежці буде активний, адже вибрали західну частину маршруту, що вважається більш популярною і легшою у порівнянні зі східною: попри різкі перепади висот, витривалі початківці можуть впоратися з цією частиною маршруту.

Неочікувано за три дні походу ми зустріли лише кількох мандрівників. З перших хвилин на стежці мені було складно повірити, що це доволі молодий маршрут, адже відкрили його лише 22 роки тому – у 1999 році. Як на мене, то це «формальна молодість».

Коли у IV столітті до н.е. Олександр Македонський завоював регіон давньої Лікії (сучасні провінції Мугла й Анталія), то згідно з історичною довідкою, вони зустріли його радісно, адже це означало, що їхні землі більше не будуть підпорядковуватися персам. Вони дуже швидко асимілювалися у грецьку культуру та стиль життя. Згодом Лікія стала провінцією Римської імперії.

Римляни збудували там багато міст, портів, все це поєднувалося в єдину мережу з вже наявними торговими стежками. Вже з IV століття на ці землі поширилося християнство, а на пагорбах сучасної Лікійської стежки збудували візантійські монастирі.

І коли ми ступали цими стежками, а навколо не було ні душі, то давність цих місць прямо таки захоплювала. Адже вони не було дикими, радше такими, де колись вирувало життя, а нині чути лише тишу.

Я раділа кожній мітці, яка допомагала нам аматоркам такого відпочинку не загубитися спочатку в лісах, потім серед скель і навіть у місті-привиді Каякой. І якби не британка Кейт Клоу, яка дослідила цей маршрут та створила повноцінну кампанію задля його популяризації, то Лікійської стежки як такої просто не існувало би. Вона знайшла гроші та групу волонтерів, які розмаркували маршрут, стратегічні локації та сприяла створенню путівника. Як для країни, яка більше відома своїми all-inclusive style відпочинком, аніж пішими маршрутами, досягнення Кейт важко переоцінити.

Нині Лікійська стежка входить у найдовші десять піших маршрутів у світі. Нею цікаво ходити, тому що зміна краєвидів досить динамічна. Зранку ти прокидаєшся поблизу моря, а ввечері можеш ночувати десь високо у горах, а між цими точками може бути все, що завгодно: маленькі й більші міста, розпечені скелі й ізольовані бухти, кав’ярні з смачною турецькою їжею або ж цистерни води, заховані у найнеочікуваніших місцях.

Як підготуватися до походу Лікійською стежкою?

Оскільки це похід за кордоном, то це завдання із зірочкою. Водночас не варто лякатися цього факту, адже докупити спорядження чи необхідні речі можна у Туреччині. Наш список мав такий вигляд:

палатка двомісна;
похідний наплічник;
спальник;
каремат;
пальник;
туристичний посуд для приготування їжі, тарілка, чашка, прибори
трекінгові палки (це те, що ми не врахували, але це дійсно необхідна річ на Лікійській стежці);
налобний ліхтарик;
аптечка;
фільтр або таблетки для води, якщо збираєтеся йти весь маршрут;
газ (купували у Туреччині);

Одяг і гігієнічні засоби — базовий набір, розумію, що у кожного він свій, тому не вказую перелік. Щодо їжі, то ми проговорили меню під час підготовки, а закупилися у супермаркеті у Фетхіє. Ціни там орієнтовно такі ж, як в Україні, а подекуди – дешевше.

Також я би рекомендувала ще вдома створити для себе табличку з речами та спорядженням, які варто взяти. Так, звучить нудно, але повірте, ви будете дякувати собі за це не раз.

Найкращий похід — це підготовлений похід.

Коли і на скільки їхати?

Найкращий час для Лікійської стежки – це осінь і весна. Влітку окрім того, що дуже спекотно, може бути більше проблем з водою, тому що багато джерел висихають. Ми були на початку травня, це був ідеальний час. Інколи вдень було спекотно, проте вночі температура була комфортною.

Всього ми провели три дні на маршруті. З одного боку, цього було мало, тому що на останній день було дуже складно приборкати своє бажання йти далі стежкою. З іншого боку, три дні – цілком достатньо, щоби зрозуміти, що таке Лікійська стежка, і чи тобі підходить такий тип пішого маршруту.

Найбільше у Лікійській стежці мені подобається її адаптивність для будь-якої категорії туристів. Її можна проходити «по-дикому»: вибирати безлюдні частини стежки, куди неможливо проїхати машиною чи автобусом, розбивати там табір і синхронізуватися з темпоритмами природи довкола.

Якщо страшно експериментувати з free camping, то можна зупинятися на ніч у хостелах чи готелях на шляху, а відстань між ними долати пішки. Або шукати платні кемпінги, де окрім безпеки є базові умови та можливість поповнити запаси води.

Тривалість будь-якого з варіантів залежить від мандрівника, але особливість Лікійської стежки полягає в її наближеності до цивілізації, тому яку би тривалість ви не обрали, завжди можна зійти маршруту, якщо є бажання, або відпочити кілька днів біля моря.

Але однозначно три дні — це мінімум, щоби назавжди закохатися у це місце.

Скільки коштує Лікійська стежка?

За три дні на Лікійській стежці ми витратили орієнтовно по $40 на одну людину. $10 – це їжа, яку ми купили у супермаркеті перед походом. $20 ми заплатили в останній день за кемпінг, сніданок і вечерю у Долині метеликів. І орієнтовно ще $10 ми витратили у різних кав’ярнях на шляху. Непогано, правда? Але це було би не дуже коректно, якби я сказала, що Лікійська стежка нам обійшлася у $40, бо значно більше ми витратили на те, щоби вона взагалі відбулася.

Які документи треба підготувати?

Страхування, що покриває активних відпочинок, а також ризики, пов’язані з СOVID-19.
Щось з «антиковідних» документів: негативний ПЛР-тест, сертифікат про вакцинацію проти COVID-19, довідка про те, що перехворів (-а) COVID-19 в найближчі шість місяців; експрес-тест на визначення антигену SARS-CoV-2. Актуальні вимоги уточнюй перед поїздкою на сайті МЗС.
HES-код – персональний код, введений Міністерством охорони здоров’я Туреччини, для відстеження переміщення людей, які можуть бути інфіковані. Заповнювати форму потрібно за посиланням. Запитати код можуть де завгодно, надавати його можна і в електронному вигляді.
Закордонний паспорт. Краще тримати його при собі. Якщо, наприклад, ви розбиваєте кемпінг поблизу цивілізації, то в будь-який час до вас може нагрянути поліція. У нас це сталося близько опівночі. Ситуація не дуже небезпечна, просто пам’ятайте, що паспорт завжди повинен залишатися в руках.

Як добратися?

Залежить від того, де стартувати. Якщо це східна частина маршруту, то однозначно – Анталія, звідки можна замовити трансфер чи таксі до стартової точки Лікійської стежки. Західна – можна прилетіти у Даламан, а звідти за годину добратися до Фетхіє.

Оскільки на наші дати дешевшими були квитки до Анталії, то ми летіли туди, а вже звідти добиралися до Фетхіє на автобусі. Це орієнтовно чотири години, навіть у локдаун проблем з транспортом не було, сполучення регулярне, тож можна виїхати у будь-яку годину протягом дня. Розклад доступний в інтернеті, ціна – менше €10.

Квитки до Туреччини за маршрутом Київ-Анкара-Анталія мені коштували орієнтовно $50 – це акція, тому вийшло дешевше, ніж зазвичай. З Анкари до Києва – $20, але їхала я туди вже з Ізміра, бо вирішила залишитися у Туреччині на тиждень більше. Скільки вам коштуватиме в’їзд до Туреччини залежить лише від вашої удачі та готовності стежити за змінами цін на агрегаторах.

Ціни на внутрішній транспорт схожі на українські, але цікаво, що інколи навіть вигідніше долати великі відстані на лоукостерах Anadolujet чи Pegasus, аніж на автобусах. Тому якщо вам важливо зекономити час, то я би радила завжди перевіряти ціни на авіарейси, перш ніж купувати квитки на автобус. Наприклад, нам вдалося долетіти з Анкари до Анталії за $28, а квиток на наземний транспорт коштував орієнтовно так само.

Пересуватися містом досить дешево на громадському транспорті, але для цього вам потрібна картка. Її можна купити у будь-якому автоматі, але для цього потрібна готівка. Принаймні так працювали автомати в Анталії. Я чула від інших мандрівників, що можна розраховуватися карткою, але мені особисто така можливість не траплялася.

Після купівлі картки її треба поповнити, щоби розраховуватися. Але цього недостатньо, до цієї картки потрібно прив’язати свій HES-code, який ви отримаєте під час в’їзду, заповнивши електронну форму. Ускладнюється все й тим, що ви мусите прив’язати картку до турецького номеру. І лише після успішного завершення всіх цих дій, ваша картка буде дійсною для проїзду в місті. До речі, оскільки Анталія і Фетхіє належать до різних областей, то у кожному місті треба купувати окрему картку.

Саме тому інколи не гріх і таксі скористатися, особливо враховуючи той факт, що ціни досить демократичні, а у кожній машині є таксометр.

Де жити на Лікійській стежці?

Коли я підбираю житло, то користуюся трьома сервісами для моніторингу: Airbnb, Hostelworld та Booking. Ти ніколи не знаєш, який з них краще спрацює у тому чи іншому місті.

Через локдаун багато опцій по житлу були недоступні, але все одно у кожному місті було з чого вибирати. Окрім того, несезон і локдаун добре вплинули на ціни, за одну людину ми майже завжди платили у межах $10.

Водночас через особливий «туристичний шарм» Анталії складно було знайти місце не у стилі all inclusive. Я не маю нічого проти такого житла, але як на мене, за настроєм він зовсім не пасує Лікійській стежці. Нам пощастило розпочати подорож з Hostel Vague, який розташований у самому центрі міста. Там дуже сильна мандрівна спільнота, обожнюю такі місця. Крім того, вони мають кімнату Lost and Found, де можна знайти газ або туристичне спорядження, якого не вистачає.

Ночувати обов’язково в наметах?

Ні, можна ночувати у готелях та хостелах, якими всіяне узбережжя. Лікійська стежка майже завжди петляє поблизу цивілізації. Не знаю, чи це перевага чи недолік, але цей факт дозволяє бути досить гнучким у плануванні маршруту. Наприклад, можна планувати ночівлі у курортних поселеннях, а відстань між ними щодня долати пішки.

А їжу треба носити з собою?

Залежить від вас. У містах та селах можна поповнювати запаси та мати повноцінні сніданки і вечері у придорожніх закладах. Для таких випадків краще мати готівку, а знайти їх зовсім нескладно. З популярністю Лікійської стежки, росте кількість таких закладів, тобто поступово навіть цей відносно молодий туристичний шлях комерціалізується.

Як побудувати маршрут й орієнтуватися у дорозі?

На мою думку, найскладніше у Лікійській стежці — це вибудувати маршрут. Коли ми лише почали планування, то усвідомили, що у відкритому доступі не так вже й просто знайти офіційну карту. Довелося читати багато матеріалів на цю тему та співставляти якісь схематичні малюнки з реальними картами.

Уже пізніше в одній з турецьких книгарень я знайшла щось на кшталт путівника Лікійською стежкою. «Отже, вони існують», – подумала я. Згодом я випадково натрапила на офіційний застосунок Лікійської стежки, його можна знайти під кодовою назвою: Lycian Way. Він чудовий, там є вся необхідна інформація: весь маршрут, якісь окремі відрізки, визначні пам’ятки, а також деякі апдейти. Дуже раджу заглянути у підрозділ Route Updates перед походом, тому що негода може впливати на маршрут. Або перевірити на офіційному сайті туристичних маршрутів Туреччини.

Вся стежка промаркована відповідно до системи French Grande Randonnée. Кожні 50 метрів на камені є позначка з обох боків. На основному маршруті вона біло-червона. На грунтових дорогах маркування зустрічаються рідше — кожні 200 метрів. Особливо треба бути уважним на розвилках чи перехрестях, на нашому маршруті майже завжди зустрічався кольоровий вказівник, який допомагав зорієнтуватися. Проте на східній частині, наприклад, маркування блякне під тиском природних умов. У нагоді тут стануть офлайн-карти.

Крім того, червоним хрестиком відзначають неправильний напрямок. Якщо раптом не помітив червоний хрестик і пішов в іншу сторону, то має насторожити відсутність маркування. У таких випадках завжди краще повернутися назад. Періодично волонтери освіжають позначки.

Фізичну карту всього маршруту знайти складно, тому рекомендую орієнтуватися з допомогою офлайн карт Maps.Me, які жодного разу нас не підвели. Там навіть позначені джерела питної води і місця для стоянки. Офлайнкарти були особливо корисними, коли ми пересікали маленькі міста, бо не помітити маркування було дуже легко. А інколи здавалося, що його взагалі не було.

Як справи з безпекою?

Моє улюблене запитання: «Як це ви дві дівчини самі підете у похід у Туреччину!!!???» Та запросто! Протягом усього походу я почувалася у цілковитій безпеці, місцеві лише сприяли цьому, а не навпаки. Я не можу гарантувати, що кожна дівчина буде у безпеці поїхавши самостійно до Туреччини, адже це буде узагальненням.

Проте з власного досвіду можу сказати, що дотримуючись базових правил безпеки та здорового глузду можна вільно подорожувати Туреччиною.

Якщо говорити про сам похід та дику природу, то ризики відносно невеликі. На Півдні Туреччини дійсно є скорпіони, хоч вони нам і не траплялися, маю знайомих, які ходили Східною частиною маршруту та бачили маленького скорпіона на власні очі. Тому перед тим як сісти на камінь, уважно його огляньте. Бажано розбивати табір, коли ще є денне світло, так можна буде оглянути територію для кемпінгу. Уважно оглядайте взуття перед тим, як взуватися, а також не лишайте кишені вашого наплічника відкритими.

На стежці зустрічаються собаки, які часом можуть бути надто агресивні, у такому випадку можна підняти руки вгору, щоби створити ефект того, що ви значно більший хижак та несете собаці пряму загрозу. Але атакувати вони можуть навіть, коли ви на це не сподіваєтеся. Наприклад, за нами довго слідувала зграя собак на пляжі у Фетхіє.

Питна вода, а точніше її відсутність, може бути найбільшою небезпекою, з якою можна зіштовхнутися на Лікійській стежці. Особливо у літній сезон джерела можуть пересихати, тож ніколи не можна бути повністю впевненим, що ти поповниш запаси води там, де є позначка на карті. Тож у цьому питанні треба бути на крок попереду: брати з собою побільше води та поповнювати запаси у населених пунктах. Ми просили у місцевих, вони нам ніколи не відмовляли. Можна також набирати поблизу мечетей, які є у кожному невеликому поселенні.

На Західній і Центральній частинах стежки є цистерни з водою, навіть високо у горах. Проте якість води там відверто не дуже, тому краще мати фільтр для води, наприклад, у таблетках. Інколи біля цистерни на дереві може висіти, щось на кшталт черпака, який зроблений з тикви, його можна використовувати у тому разі, якщо немає відра. Варто мати з собою мотузку. Ми, наприклад, забули, але уважно розирнулися і знайшли залізну палицю з крючком, яка висіла на дереві.

Лайфхаки:

Намети, трекінгові палки, туристичний ніж і т.д. не можна брати в ручну поклажу. Варто заздалегідь придбати хоча б одне багажне місце на двох.
Газ легко купити в Туреччині, де б ти не стартував (-а): в Анталії або Фетхіє.
Страхування має покривати активний відпочинок і ризики, пов’язані з COVID-19. Це обійдеться дорожче, але раптом що не лише може скоротити витрати, але і врятувати вам життя.
Під час походу варто мати при собі готівку. На три дні ми обміняли $ 50. Цього було цілком достатньо.
Не забудьте про аптечку! Ми користувалися гайдом за посиланням.

Вперше цей текст був опублікований російською мовою на 34 Travel